Хаос

Якщо хто щось знає про оце:

http://mamajeva-sloboda.ua/publ.php?id=148

то скажіть мені, будь ласка!

Їсти....

Ребенок не ест жареную кошку, что делать?

Шо поганого в професії ріелтера?

Країна мрій. Русалячі вірші
Де - хто без підписів.

В мене не було баби в селі. У всіх баби були, а в мене – нє.
От ми, літом, їздили до баби нашої двоюрідної сестри. Але ми там були трошки – пару днів і все, і це ж не те...
А село було дуже гарне – гори, озеро, на горах ліс, в лісі – гриби.
От ми підемо погуляти, після обіду на сонечку полежати на отій горі, що за городом і тягнемо оберемками гриби вниз – маслята, бабки і білі.
Притягнемо, сестрина баба стане їх перебирати і жарити в літній кухні а ми підемо в хату, попадаємо на пузо в залізні, пружинні ліжка і дивимось телевізора.
А по телевізору – як на зло – щодня новини і в тих новинах про те, скільки людей потруїлось грибами і діток показують на лікарняних ліжках, бідних, блідих з крапельницями , яких ледве-ледве вдалось врятувати. В дітей великі страдницькі очі.
Потім ми вставали з ліжок і йшли жувати гриби. Жували і дивились одна-на-одну як воно – ще не пішли перші симптоми?

Інформація - текстом:

27 червня о 17.30 в рамках "Країни мрій" на одній з літературних сцен "Курінь"
"Русалячі вірші" читатимуть:
Галя Ткачук, Оля Воробей, Оксана Самара, Олена Максименко, Олеся Мудрак,
Юлія Стахівська, Оксана Луцишина, Тетяна Савченко, Світлана Богдан,
Вікторія Черняхівська


Дівчата, котрі учасниці, будь ласочка перепостьте в своїх жж, бо... ну ви розумієте.
І - ну не робила я досі афіш ніяких - оце перша.....

Чого дітей в суспільстві так не люблять?
(квартиру знайти з дітьми – капець, діти в транспорті – кислі рожі в решти народу, та перераховувати навіть не хочеться бо злюсь)
І чого суспільство спонукає жінку "не роди"?
Тобто нормальна сім'я – одна дитина. І реалізована мама. Почитати жіночі форуми – ай-яй, радіть більше нє буду, патаму што нє смагу уделять старшому рєбєнку сталько вніманія і при цьому сидить в тих самих форумах удєляючі їм стільки вніманія, що на три дитини хватило б. Мама должна бить рєалізірована і счастліва, тагда і рєбьонок даволєн. А рєбьонку плювати на мамину рєалізірованость йому треба, щоб його цьомали і на ручках носили, любили і в "тосі-тосі" грались. Ну але цього ніби впритул ніхто не бачить – нада занятса сабой, така устояна формула, шо лом об неї поламаєш. І луплять по морді на вулиці красіві мами на шпильках своїх невинних діточок, тільки за те, що спіткнувся. І ростуть оті дітки покинуті на нянь, баб і сусідок, а мама живьот, ще й хвастається, яка вона харошая мама.

Мало того, що Молоду Республіку Поетів цього року робить не strongowski, до неї щей долучився якась особа мацапура Щerбинa, он шо воно каже: http://community.livejournal.com/wo_4ytaty/28192.html

Тут, між хрущовок в нашому Відрадному є нєкій навчальний заклад, який зветься "Еліт-ліцей "Престиж"... чи щось таке.
Йду мимо нього сьогодні а там бабця, видно розпитує, для внука і я якраз чую:
"А у вас прєпадаваніє на украінскам да?"
"Ну как-би да" - мнеться вчителька - "Офіциально на украінском... но оно получаєтса как палучаєтса... Вот я, напрімєр, ну совсєм нє магу урок на украінском вєсті."
От я пішла собі далі і думку думала - Марку скоро в школу.... Як же в решті школ з мовою, якщо навіть в престиж-ліцеї (чи як його там?) така сумна ситуація?

Трагічно мати хорошу пам'ять, як я. Все пам’ятаю, а люди – ні.
Позабували що коли було, позабували що вони мені розказували, позабували все, або путають спогади про мене і ще щось що з ними було.
Сумно.
Я пам’ятаю все своє життя чітко і без провалів з двох років... Пам’ятаю, як привезли сестру-немовля з пологового, день той, сніг, покійну бабу Степу. Мені було два роки і два місяці.
І далі воно все так – ніби записано, подумала і згадала, що треба. А хтось дивується – да? Це справді було? Ми туди ходили?
Потім сміється - ти це пам’ятаєш?
Напевне, думає, що це для мене було ой яка подія і я оце ж запам’ятала на все життя.
Отак все складаю, складаю...
І нащо мені воно? Тобто – нащо пам’ятати що казав п’яний Медвідь дев'ять років тому, і які байки тоді розказував Мушкетик? Або як я сварилась з подружкою в шостому класі і що ми писали одна-одній в записках... або імена всіх наших котів (6 штук) і імена всіх наших собак, які здихали в цуценячому віці, бо ми не знали, що собакам треба робити щеплення від чумки...
А найгірше і найтрагічніше, що мій син успадкував це – йому зараз чотири і вже видно, що в нього така сама дурна чіпка пам'ять як і в мене.

Оскільки про традиційне волинське весілля я вже написала, пора переходити до традиційних хрестин.
Отже.
В дочки тої самої Гальки через положений термін – тобто через рік, після весілля – народився син.
І, так як моя мати була її хресна, то зібрались ми їхати на хрестини.
Дочка Гальки , в заміжжі, жила не в милому волинському селі з батьками, а в поганому поліському місті Кузнєцовськ, де стоять здорові сірі градирні Рівненської атомної електростанції.
( як мене брали за куму, шаманили і поїли самогоном )

В Артема вкрали велосипед.
Як побачите де такий собі синій, з додатковий дитячим сідлом на рамі - скажіть мені, добре?

( Як виглядав велосипед )

Знайшла стару фотографію: моя мати і Петька в слінгу (матері 56 років, Петьці - два місяці)
Це так... а то чути звідусіль про то, що мами, вони консервативні, дітей в слінгу не носять....

Були на презентації "Літпошти" – це такий поетичний альманах, в якому є проза.
Ех, жаль – майже ні з ким не побалакали, бо ж дома діти, а ще одне – в слінгу сидить, і вередує, не дає нікому вірші слухати.
Почули віршів – давно ми вже їх не чули.
Жаль, що нікого нового, красивого і яскравого...
Зате зустріли Луцишину, яка оце вчора приїхала в Україну.

Якщо кого цікавить тема то Артем написав ще одну статтю про Спілку Письменників.
От: http://telekritika.ua/media-suspilstvo/events/2009-05-20/45686

Весілля.

Весілля у волинському селі почалось з того, що ми з дружкою Оксаною, пішли до сусідів жарити грінки. Грінок було багато – на триста гостей. Я різала хліб, Оксана мочала його в молоко а потім – в яйце і жарила.
Перших години дві до нас ще заглядала господиня-сусідка, потім перестала, бо в тій кухонці (моя хрущовська – хоромина, в порівняні з тою) було стільки диму, що нас не було видно. Грінки ми жарили, аж поки не закінчився в балоні газ, а тоді, нарешті Галька змилувалась і сказала, що напевне вистачить і пора вдягати молоду.
(хто така Галька і про що мова – отут, де написано ще, що було раніш, а також про коней, шалаші, і перину)
Молоду ми вбирали в інших сусідів – вона з платтям і вельоном пробиралась туди городами.
( про те, нащо чіпляють білий бантик, скільки разів я танцювала і що було після весілля )

Що ще було перед весіллям

Просили ми людей на весілля, їздячи по хуторах, майже весь тиждень.
Весілля мало бути велике – аж на 300 чоловік.
Останній день, правда, ми ходили по селу пішки, бо вже просили ближніх сусідів і за нами ходило щось з десяток чи більше малих дівчат з села. Наречена казала:
"Хай ходять, це добре, це значить, що молода багата буде "
(хто не зрозумів про що я тут пишу – то отут початок, про те, як я пішла в дружки в 15 років і про те як тримати хвоста)
А скільки ми людських хат перебачили за той тиждень!
( шо буває в хатах і що - в яйцях )

Перша частина – шо було перед весіллям.

Тоді мені було всього 15 років, і я була ще мала, але мене взяли другою дружкою, бо в волинських селах традиція – брати дружками дочок хресної і хресного. Більш дочок в хресної-хресного не було (крім моєї ще меншої сестри) і старшою дружкою була подружка нареченої, яку звали Оксана.
Матір'ю нареченої була цікава особа, звана Галька, яка сама тягала з поля важкі лантухи, шо не коже мужик підніме, ще й бігла підтюпцем з лантухом, тримала п’ять корів, вирощувала лянку на олію і тримала в клітках тхорів і куницю – просто так, для розваги.

( Як же воно видавала дочку заміж? )

Їхала "рейковим автобусом".
Дуже цікава електричка - ніде не стає, на великих станціях тільки трохи пригальмовує (і її кидаються фотографувати на мобілки), має всього один вагон, їдуть в ніх студенти сьогодні і КОЖЕН З НИХ має у вухах наушники.

Цікаво.
Це я почитала злібних коментаторів які ходять по "Українській правді", і кометують і мій блог теж, і от мене глибоко озадачує одна штука: час-од-часу якась…. людина озивається з заявою, вроді: "та шо це за письменник? шо я й не чув ніколи? Самозванка!!!!!"
Цікаво… хм… а чого якби я булла "інженер" або "музикант" чи "художник" то жодна душа стала б сумніватись…. А для того, щоб стати "справжнім письменником" що ж треба зробити?