Хаос

Сімсот шістдесят дев'ять років тому в цей день хан Батий напав на Київ.
Чим закінчилось всі знають.
Може в когось лишилась незгоріла свічка з Голодомору – не жаль буде занести її, поставити на фундамент Десятинної церкви?

Ну воно звичайно важко зняти квартиру з трьома дітьми, бо кожен хто чує "три дитини" втрачає свідомість і верещить поросячим голосом в трубку – "нєт! Нєт!!!" А як не верещить і каже "да" то там не хата а хатка на курячих ніжках і алкоголік в придачу, який "тут поживе поки, він вам не заважатиме".
З цим ясно, але життя псує навіть не перспектива нидіти в цій хрущовці з косими балконними дверима і порваними шпалерами, життя псує особлива порода "гавкаючих бабок".
Ці бабки, напевне, прожили тяжке життя, інакше б не озвіріли і їх можна й пожаліти було б, якби силу мати. Після свого тяжкого життя вони нині прогулються по парку по одній і погавкують на всякий подразник. В парку тихо, мирно і от нарешті – я і мої три малі дитини.
Тут "гавкаюча бабка" підбирає губи передьоргує печами, свердлить мете очима і обов’язково голосно гавкає в спину шо-небуть, вроді: "панаражалі а патом не знают шо с німі дєлать!", з варіаціями. Варіації вбогі. Головне - щоб я почула і поняла, яка я сволота.
І воно ж вроді і нічо, а отак щодня якщо багато днів підряд то і цей... дьоргатись починаєш.

Сміливий дідок (там далеко на лавці, одягається). Він в озерці туди-сюди поплавав, потім босенький пішов до лавки і сів під дощиком потихеньку одягатись.
Нам холодно було на нього дивитись.

Не люблю, коли хтось пише жж під замком, але от zaharkovi_dity останні пости поховала під замок, бо якось мені цей...
Просто жж дітей задумувався як тільки для себе, ну і для хресних, щоб почитали, що діти роблять, як живуть, а тепер там сотня зафрендивших, і хоч я розумію, що частина з них – боти, ще частина – зафрендила просто так і ніколи не читає, але якось, останнім часом, незатишно... перевести його під замок зовсім чи шо?

Знов по жж пішла тема чайлдфрі.
Ні, ну я не проти таких людей, але якось смішно, шо є така спільнота, це вродь якби об’єднувались люди, що не чистять зуби.

Вишила собі чохольчік на мобілочку (бо діти рвуть і б'ють а так не бачать).

Ніхто найближчим часом не їде з Києва на Львів? (або ближче, але в той бік)

до речі нова плітка - виявляється то вся біда, бо в Тернополі розкопали кладовище, де були захоронені ящур з сибіркою   холерні і чумні хворі - звідти все й пішло.

Читаю досліди одної дослідниці про дитячі ігри дитячий побут.
От ми теж їли лепеху, і "калачики" з буряну рвали, і "заячий щавель", і висмоктували квіти "глухої кропиви" – і все було смачно, а в неї якось несмачно описано.
І ми теж грались у весілля, і в похорон грались, і "город садили" – тільки ж це все було весело а там якось так монотонно-технічно бубониться, шо так жаль стає бідних діток, шо вони в таку нудярщину граються.
До речі, друззя, а ви теж в це грались?

Стараюсь-стараюсь, а в тому facebook-у ніяк не можу добрати шва.
Нелогічний він якийсь, чесне слово.

Немовля вже ходе в шапці по хаті.
Поки - в панамі.
Крім того, що холодні батареї і з вікон дме ще й світло пропада по двічі на день годинки на дві, кожного разу.
Вся хата обставлена свічками і обкладена сірниками, бо діти бояться як темно - зразу запалюй свічки, бо буде крику....
А на дворі знов хтось когось лупить.
Люблю хрущовки.

А в кого в квартирі вже тепло?
А в кого ще ні?

Розкажіть, а я піду на дітей рукавиці повдягаю.

Upd: о!!! ще й гречку спалила. За димом стін не видно.... а як хату провітрити в такий ддддддощ?

Отак виглядало веселе гуляння в Рівному на День Міста, тобто на Покрову.



фото 2005-го року

І не любила я Червонія, але все-одно грустно, шо він помер.
Видумував всяке інтересне.
Он, наприклад, день міста переніс на осінь, на Покрову. Всього пару років така штука була – а вражень в кожного залишилось на все життя.
Одного року студенти мої відпросились, я їх відпустила, а шо мені було якось пакосно на душі і жить не хотілось то пішла на святковий концерт.
Концерт був з самодіяльності складений, під дощем-снігом на площі тупцяв натовп невтомних студентів. Дехто мав парасолю, але не всякий, от я наприклад не мала. Дехто танцював, але не всякий.
Якась самодіяльність тоскно завивала: "до друзів прийди-и-и-и", прикидаючись, шо вона – реп.
Не дочекавшись феєрверку, але дочекавшись гарної простуди я пішла звідти додому, і йдучи гірко жаліа своїх нещасних студентів, які оце там вимокнувши, змерзунвши прийдуть в холодні свої гуртожитки.... ой, краще б вони посиділи на моїй парі!

Якщо в них ще скарлатина, то я точно до її кінця не доживу.

Ходили вчора дивитись ще одну хату – там робився кошмар, по дворі доводилось йти, перелазячи через купи сміття, сміття було – якісь мішки повні чи то помий чи то битої цегли, порожні пляшки і всяке таке інше, в хаті не було ніякої меблі, штор і тюлі, кухня – в прохідному коридорчику між ванною і кладовочкою, в кухні тільки плитка і один столик, косий і скрипучий, ні холодильника ні електричних лам ні люстр для вкрутки тих ламп. Але це все ще не дуже смішно, смішна хазяйка, яка заломила за цю руїну страшну ціну, влаштувала скандал одразу, як тільки нас побачила, причепившись до якогось випадкового слова а потім мені раптом так розболілась голова на рівному місці, шо я перестала хату бачити, бо в очах темно було – о! А кажуть відьми перевелися!

Це все не насправді, це все мені сниться.

Скільки в Internetі сміття – всі ці хоумпейджі, можні років десять тому, всі проекти, шо подохли, всі покинуті блоги, закриті магазини, сайти письменників і художників, котрі померли, поштові скриньки, запущені кимось боти, покинуті форуми, захаращені спамом....
Зібрати все це разом – от би купа інформації вийшла
Мертвої, нікому не нужної інформації, такої, шо ніколи нікому не стане нужна.

Форум видавців у Львові....
У мене захворіла дитина і Форум для мене одразу поблід і змалів.
І скандали... і книжки... і письменники на автограф-сесіях і так... і "Парад героїв"...
нічо не тре, коли мале в'яле, як варене, гаряче, лежить, дивиться сумно і їсти не хоче.

Емоційний прозовий проект Артема Захарченка: "Парад Героїв" на Форумі видавців у Львові

За своїх героїв читатимуть:
Тарас Антипович
Катерина Бабкіна
Юрій Винничку
Любко Дереш
Анатолій Дністровий
Яна Дубинянська
Сергій Жадан
Артем Захарченко
Олена Захарченко
Іздрик
Катерина Калитко
Тетяна Савченко
Антон Санченко
Олесь Ульяненко

Місце і час: Львів, 12 вересня, 15:00, кав’ярня "Масони", площа Ринок, 14

"Британські вчені" – річ універсальна у всякій дискусії.
Їм там, в їхньому Лондоні зовсім нічого робити і вони, замість шукати розчинний поліетилен чи панацею від всіх хвороб, займаються всякою єрундою, вроді впливу посівів кукурудзи на ультрафіолетове випромінювання.
"Британські вчені" завжди собі пртирічять. Сьогодні один юзер викладе посиланнячко де вони кажуть, що треба спати з дитиною, аж поки вона не піде в школу, а завтра інший юзер – інше посиланнячко, де вони ж стверджують, що дитинці тре спати в окремій кімнатці з самого народження (а краще – ще до народження).
"Британські вчені" не мають імен і університетів, всі вони працюють десь в паралельному вимірі, інкогніто, не заради грошей а тільки на благо людства.
"Британських вчених" дуже люблять юні жінки з сяючими очима готові на барикади, але, оскільки барикади, зазвичай, обходяться без них, то вся їхня енергія йде у те, щоб пояснити всім, як саме треба правильно жити.
Якщо в їхніх постах і дискусіях їм не помагає авторитет "британських вчених" шо бува рідко – то тут підходить сайт доктора Гуменюка (без диплома, зато в халаті) або якої-небуть клініки (не лікарні, ні-ні!) або взагалі убойна зброя – "Я САМА БАЧИЛА" ("я сама бачила дитину, якій дали чупа-чупс і в неї виросли зелені роги", "я сама бачила маму, якій при ГВ вкололи оцей антибіотик і в неї почалась моментально важка форма шизофренії"), тут вже проти танка не попреш.
Ех… і я скоро стану така сама чи що?