Як я була в дружках на волинському сільському весіллі
Весілля.

Весілля у волинському селі почалось з того, що ми з дружкою Оксаною, пішли до сусідів жарити грінки. Грінок було багато – на триста гостей. Я різала хліб, Оксана мочала його в молоко а потім – в яйце і жарила.
Перших години дві до нас ще заглядала господиня-сусідка, потім перестала, бо в тій кухонці (моя хрущовська – хоромина, в порівняні з тою) було стільки диму, що нас не було видно. Грінки ми жарили, аж поки не закінчився в балоні газ, а тоді, нарешті Галька змилувалась і сказала, що напевне вистачить і пора вдягати молоду.
(хто така Галька і про що мова – отут, де написано ще, що було раніш, а також про коней, шалаші, і перину)
Молоду ми вбирали в інших сусідів – вона з платтям і вельоном пробиралась туди городами.

Як вдягають молоду набігло дивитись повно дівчаток малих, але, напевне, це теж була хороша прикмета, бо їх ніхто не гнав. Молодій вдягли плаття, посадили її на подушку і стали робити зачіску, а що тоді були перебої з лаком, тобто його не було, то бризкали її міцною солодкою водою, а тоді вже накручували на плойку солодкі кучері, так що вони ставали тверденькі. Коли зачіска була готова прикликали Гальку, щоб вона причепила під фату білий скромний бантик, який має символізувати невинність молодої і який положено носити в зачісці два дні – перший день розпис, другий – вінчання а в кінці другого дня його має зняти свекруха, перед тим, як в’язати на голову хустку.
Галька причепила бантика і запричитала.
Але швидко перестала – бо тре було ще багато зробити.
Почався викуп молодої. Торгувались ми довго і завзято, продали за десять доларів – то тоді були скаженіючі гроші.
Молода встала, щоб почепити квітку молодому на піджачок, а дівчата кинулись сідати на подушку, душачи одна одну, дочка сусідів – аж стогнала майже задушена, аж шляру від нового плаття собі одівала в бою за подушку.
Не знаю, чи вийшла вона заміж перша з усіх, забула спитати а зараз вже ніхто не пам'ятає.
Молоду повели вулицею, щоб всі її побачили а ми поперлись городами, щоб ніхто нас не бачив, і щоб швидше за неї і встигнути і ще одягнутись в гарні плаття, поки почнуть благословляти, шоб іти в клуб розписуватись.
Але дарма ми так поспішали, поки їх благословляли і батьки і хресні, і тричі обсипали цукерками – хтось накинув на Галкіні плечі светрика, було холодно, то Галька так вперіщила по голові тим светром ту, що накидала, аж баба поточилась – то ми не тільки переодяглись а ще й десь роздобули лєнту Оксані, хвостик перев’язати, бо ж тих стрічок, що висіли в нас в кімнаті чіпати не дозволялось – з весілля нічо брати не можна, бо молоді нещасні будуть.
От нарешті пішли в клуб, де їх урочисто на сцені розписували під великим цвяхом з-під портрету Лєніна, на який ще не встигли нічого нового повісити, а гості сиділи в залі на лавках і милувались.
Потім почався перший заход. За стіл. Музиканти зіграли маршечка, народ став їсти пити, а ми гордо не носили тарілок а сиділи коло молодої, бо ми дружки.
Після "заходу" почались танці і молода обв’язувала дівчат стрічками, ми вішали квіточки і нам в пакет кидали грошики.
Музиканти грали такий собі мирний репертуарчик – ніяких тобі сердечюк чи Стюардес по імені Жана, які якраз були тоді в моді – тільки народні весільні пісні як то: "А моя тьотя живе у Зазібарії", "Явдохо, прошу я тебе", "Мамо я на ферму на піду" ну і – ясне діло – "Час рікою пливе".
Заходи пішли далі – другий третій, танці, я вже носила тарілки сюда і туда бо рук не вистачало, так образливо було – всі танцюють а я – у випускному платті старшої сестри з гарним бантом на поясі – тягаю брудні тарілки. А потім ще й до півночі десь в кухні, зчищала незїдений салат з тарілок, і проче м'ясо у відро з помиями для свиней.
Але, так як я – по долгу служби – встигла станцювати пару танців з меншим дружком то він вловиши момет, коли в руках в мене тарілки якраз не було, став мене запрошувать погуляти на лавочку під ворітьми, це почула моя мати (яка приїхала зранку, і привезла мені те гарне плаття з бантом на поясі), завела мене в сарай і пошепки з великими очима стала розказувати, який цей дружок гад нехороший і що вона про нього встигла почути від всякої рідні, поки я на кухні зчищала з тарілок недоїдки.
Я перелякалась і сказала, що да-да, більш я до нього не підійду. Нізащо.
Почався перепій – ділили коровай, музиканти добре поставленим весільним голосом викрикували імена близької і далекої рідні і прочих гостей, в порядку їх важності, а п’яний хресний батько молодого, у якого на голові чогось була кругла коробка з-під торта ніс на тарілці кусок короваю, а обдарений гість тяг поперед себе молодим подарунка. П’яні в дим гості і родня виголошували довгі побажання і часто збивались, повторюючи те саме. Мати сказала, що це затягнеться до самого ранку і веліла мені йти спати.
Спала я тоді годинки дві чи три, і навіть не в крижаній перині, а за городом в білій маленькій мазанці, критій соломою, де жила стара-стара Галкіна мати і з нею жило багато каченят, гусенят і курчат.
Другого дня вінчались.
Обійшлось без вдягання молодої, просто так трохи підновили зачіску своїми силами – цукор це вам не нинішній лак, який "не робить волосся липким".
Церемонію благословення за участю всіх рідних і хресних повторили ще раз.
Молоді поїхали в церкву – церква в сусідньому селі – машиною, решта народу – старим автобусом.
Автобусом було веселіше – там співали цілу дорогу всяких пісень.
І назад цілу дорогу співали.
Музиканти – червоні з вчорашнього – заграли маршечка і народ знов розсівся за столами. Що було на другий день пам’ятаю погано, бо по-перше я майже не спала вночі, а по-друге Галька сказала, що хай би і вона трохи посиділа біля молодих, що все дружки? І я знов носила тарілки, як ота нещасна сирітка часом, з тарілочкою в ручках, дивилась на танці і взагалі танцювала на другий день тільки один раз, аж в самому кінці весілля, коли з молодою під загальний спів "Горіла сосна, палала" зняли фату і білого бантика (що символізував невинність) одягли хустку, і почалось обтанцьовування вельона. Тобто кожна з присутніх незаміжніх дівчат – починаючи з дружок – танцювала з молодою, вдягнувши її вельон.
Але – як виявилось – весілля на тому не закінчилось.
Ще був третій день, що називався "на борщ" і де вже обходились без молодої, а потім – довге розбирання шалаша і розносіння по дальніх і ближніх сусідах позичених килимків, які висіли в шалаші, тарілок, каструль, вилок і склянок.
І годування розжирілих за час весілля собак, - їх у Гальки було сім, - котів (три), і тхорів з куницями, ковбасами і насмаженими нами з Оксаною грінками.
Час набагато веселіший за саме весілля.